ЧОМУ Я ВОЛОНТЕР!!!!

Тоді, двадцять сьомого лютого, я не дозволяла собі плакати!!!! Я говорила собі, що все буде добре, що Бог допоможе мені воз’єднатися з коханим чоловіком та дітками!!!! Я в це дуже вірила!!!! Дуже…. але щосекунди була готова померти!!! Я не дозволяла собі розкисати ні на мить!!! Зв’язку не було ніякого і тут я почула цей чарівний звук повідомлення з вайберу!!! 
Я почала пробувати дзвонити та не виходило… Я писала повідомлення і тут нічого! Та однак я вірила в усі можливі і неможливі сили!!! Я в Токмаку, чоловік у Довгому, зв’язку немає, а мене виписали, не дивлячись, що народила я о 14:05 годині 26 лютого! У мене вишло написати свекрусі у Гуляйполе, вона подзвонила в Довге і ось так я спілкувалася з коханим!!! Я була дуже рада, що відправила фото нашого синочка чоловіку, бо не знала чи доїду додому!!!
Тоді, двадцять сьомого лютого, я пообіцяла всесвіту, що буду допомагати людям максимально, якщо воз’єднаюся з своїми синочками та чоловіком!

Скрізь російські блокпости! Місто і села наче вимерли!!! Чоловікові сказали не ризикувати їхати за мною в лікарню, бо російські військові забирають чоловіків і невідомо чи повернуть!!!! Так вишло, що дідусь з бабусею з Чернігівки, привезли до пологового будинку свою молодшу доньку народжувати і забрали мене до Чернігівки, а звідти вже знайомий привіз мене додому!
Це була дуже тривожна дорога, особливо, коли під’їхавши до блокпосту перед Чернігівкой, рашист навів на авто рушницю і перезарядив ( чи як там правильно це назвати)! Я думала, що на цьому і все!!! Але ж ні!.Були ще ночі у підвалі та найхвилююча і найстрашніша дорога до Запоріжжя через 26 російських блокпостів!Я намагалася бути спокійною і постійно зверталася до Всевишнього.Саме з Його допомогою ми подолали цей шлях!І тут – в Запоріжжі почалася наша дорога волонтерства…